Сергій Жадан презентував у Дніпропетровську нову книгу

0
675

Сергій Жадан презентував у Дніпропетровську нову книгу



Вчора в Дніпропетровськ вкотре завітав письменник, поет та перекладач Сергій Жадан. Цього разу увазі публіки була представлена нова поетична збірка – ‘Життя Марії’. Як зізнається автор, ця книга для нього є дуже особливою. Вона писалася протягом останнього року, під час тих подій, які не могли бути непоміченими для всих жителів країни. Деякі з творів є публіцистичними, майже документальними, деякі – дуже особистими, потаємними, тож книга вийшла дещо контрастна і, безумовно, цікава. Також до збірки увійшли переклади віршів Чеслава Мілоша – польського поета, прозаїка та ессеїста, лауреата Нобелівської премії з літератури 1980 року. Як пояснив Сергій Жадан, Мілош, на його думку, звучить зараз дуже актуально, особливо в контексті тих подій, що відбуваються в Україні.

Жадан пише про любов і війну, про любов під час війни, про мрії і цілі, про відданість і самотність. З вашого дозволу зацитуємо декілька тих, що найбільше припали до душі редакції.



Сергій Жадан презентував у Дніпропетровську нову книгу



– Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?

– Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.

Прийшли сюди, принесли покору і втому.

Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.

Наше місто було з каменю та заліза.

У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.

У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.

Тепер навіть у наших снах пахне горілим.

Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.

Їхні пальці вночі торкались безодні.

Джерела в місті були глибокі, наче жили.

Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.

Найкраще про нас розкажуть могильні плити.

Можеш із нами просто поговорити?

Даруй нам свою любов, стискай лещата.

Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.

Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.

Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.

Скажи, принаймні, що буде покарано винних.

Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.

– Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.

Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.

І невинних вона, до речі, теж чекає потому.

Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.

Чому саме ви потрапили до темних потоків?

Потрібно було уважніше читати книги пророків.

Потрібно було оминати пекельні діри.

Для мирянина головне не бачити в дії символи віри.

Памятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,

про птахів, які падають на міста, мов каміння?

Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.

В кінці там взагалі погано, не буду навіть розповідати.

Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними.

Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.

Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.

Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.

Я не знаю нічого про неминучість спокути.

Я не знаю де вам жити і як вам бути.

Я говорю про те, що кожному з нас властиво.

Якби ви знали, як нам усім не пощастило.



Сергій Жадан презентував у Дніпропетровську нову книгу



Візьми лише найважливіше. Візьми листи.

Візьми лише те, що зможеш сама нести.

Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,

візьми деревяні розпяття, золочені муляжі.

Візьми хліб і городину, потім іди.

Ми ніколи більше не повернемося сюди.

Ми ніколи більше не побачимо наші міста.

Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.

Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.

Нам ніколи не пити з сухих криниць.

Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.

Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.

Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.

Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.

Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,

дратувати драконів на бойових прапорах.

Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.

Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,

не буде сонного світла серед нічних осель,

не буде зелених долин і заміських пустель.

Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.

Буде холерна яма, залита вапном.

Буде криваве взуття на жіночих ногах,

вимучені вартові в прикордонних снігах,

підстрелений листоноша з порожнім мішком,

підвішений за ребро священик із безжурним смішком,

цвинтарна тиша, гамір комендатур,

списки загиблих, друковані без коректур,

такі безкінечні, що навіть часу не стає

шукати в них щоранку імя своє.



Сергій Жадан презентував у Дніпропетровську нову книгу



Перші дні листопада.

Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.

А він думає: чуже місто, чужа кімната

як я її тут залишу?

Третя по обіді.

Суха осінь.

Посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.

Світло таке легке.

Вона четвертий день у дорозі.

Хай їй хоча би тут буде спокійно.

Якщо буде потрібно

поправлятиму ковдру.

Якщо буде холодно

причинятиму вікна.

Спробую перехитрити її застуду невиліковну.

Я сам усе це вигадав,

вона ні в чому не винна.

Як я її залишу?

Незабаром почнеться вечір.

Швидко стемніє, повітря остигне.

Краще вже охоронятиму її речі.

Краще вже грітиму її стигми.

Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,

раптом птахи почнуть битися в стіни,

раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,

раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,

раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,

раптом забуде все, що говорила до цього,

раптом серце її, золоте й шалене,

буде битись тепер для когось чужого.

Хай спить. Хай розбереться зі снами.

Хай її нинішні сни перетечуть у колишні.

Навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.

Навіть якщо їй буде снитись хтось інший.

І ось він сидить, відраховуючи хвилини.

Сидить, нервує без потреби.

А вона не прокидається лише з тієї причини,

що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.

Осінь над ними з льоду й сталі.

Холодні ріки, незнайомі люди.

Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.

Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.



Dnepr.com

ЛИШІТЬ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here