Вона два місяці жила в пеклі. Рідний квітучий Маріуполь перетворився на очах Надії в руїни. З двома дітьми в підвалах, з їжі – ложка крупи і ложка води. На її очах гинули сотні людей – знайомі і не дуже. А потім була зустріч з російськими солдатами, життя в окупації і фільтрація, передає “Наше Місто”.

“В перші дні обстрілів ми сховались в підвалі БК “Лівобережний”. Від прильоту сталась пожежа. Вийти на вулицю неможливо – росіяни обстрілюють безупинно. Люди почали буквально задихатись у підвалі. Вони почали набирати землю у спробах нею загасити полум’я. Ми брали все, що можна, але це не допомогло”, – згадує Надія.

З цього підвалу їх буквально врятували азовці. Перевезли до будівлі райадміністрації Лівого берега. Там був більш-менш цілий підвал.

В райадміністрації в підвалі вони прожили 21 день. Заїхало в райадміністрацію близько 140 людей. Близько 30 людей не пережили пожежу в попередньому підвалі й дорогу сюди. Люди гинули від прильотів. Гинули від російських обстрілів, коли виходили в пошуках води і їжі. Прильоти були кожні три хвилини.

На момент вторгнення чоловік Надії капелан Анатолій був на службі на Донеччині.

Старший син Арсеній – був у Харкові. На 24 число він мав квитки, аби їхати в Анталію за контрактом – хлопець гарно танцює. Але все замінилось. Сьогодні він вже військовослужбовець. Пішов добровольцем після того, як родина возз’єдналась.

Надія у підвалі була з двома молодшими синами – Миколою та Олександром.

Так, до райадміністрації заїхало 130 людей. Харчувались сухою крупою та водою, яку зливали з батарей. Всі ресурси треба було економити.
Вижило і вийшло з підвалу в кінці близько 26 людей. Ті, хто вижили, вирішили йти до лікарні, бо там ще були люди та якесь можливе укриття. Але часу на рішення було мало – люди буквально стояли серед руїн під обстрілами.

Надія прийняла рішення спочатку піти до лікарні й знайти там зв’язок, адже там був генератор. Напевне, це найстрашніша частина розповіді Надії. Той біль, жах та безсилля, яке побачила і відчувала вона в лікарні та дорогою до неї. Подзвонити не вдалось, бо росіяни розбили генератор, а мережі не було навіть на верхніх поверхах.

Повернувшись в райадміністрацію, Надія отримала контузію. І всі, хто вижив, вирішили піти ховатись в лікарню – там ще були люди.

А далі була зустріч з росіянами.

“Що я відчула тоді? Зневагу”, – каже вона.

Надію з синами вивезли в одне з окупованих сіл на Донеччині – Виноградне. Вона зазначає, що місцеві зустріли їх привітно, багато хто тут був налаштований проти росії, але зробити нічого не могли. Далі їм сказали реєструватись, аби потім якийсь автобус вивіз їх вже в росію. Але Надія цього категорично не хотіла.

А потім радіо, яке вони дивом зберегли в себе, дало надію на майбутнє. Надія за 2000 грн, сховані у себе, придбала батарейки. І вони по радіо почули, що Україна є. Київ стоїть. А Маруполь бореться. І є шанс потрапити на зелений коридор. Втрьох вони пішки здолали близько 8 кілометрів за пару годин. Такою сильної була віра в те, що вони мають шанс повернутись в Україну.

Не простим був шлях додому – фільтрація, обстріли і момент, коли назустріч виїхали автобуси з нашими віськовими і прапором.

“Всі кричали, плакали. Люди почали співати гімн України! Вже було всеодно, що вони зроблять! Ми були такі щасливі!”, – згадує вона.

Врешті родина вся возз’єдналась. Чоловік і старший син несуть службу. Молодші сини навчаються у Дніпрі та мріють вступати у військо. Надія віднайшла себе у допомозі іншим – вона Менеджерка проєктів у “Мартін Клуб”, громадській організації, яка має 25-річний досвід допомоги дітям та жінкам.

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись Майже три роки потому: історія родини, яка вижила у Маріуполі опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.

«Ми їжу готували на мангалі, гуртувалися з сусідами, якось виживали. Так ми трималися до кінця березня. У сусідки ми знайшли радіоприймач з українською хвилею, з якою дізнавалися що взагалі відбувається в нашій країні. Потім нам розповіли, що є якась можливість виїхати з Маріуполя на підконтрольну Україні територію. Ми прийняли рішення. Йшли пішки з валізами. Спочатку до іншого села, звідки потім довго добиралися до Бердянська. Через 4 дні потім ми виїхали до Запоріжжя, а це дуже швидко, бо там люди тижнями чекали. Вже на підконтрольній Україні території нам надали прихисток та допомогли облаштуватися у Дніпрі», – розповіла Світлана Новікова.

Родина планує жити надалі у Дніпрі. Вже тут Світлана почала свою справу – створює зефірні шедеври та працює на основній роботі.

«Я створюю із зефірного пюре та сиропу квіти (троянди, тюльпани, іриси), вареники та сало навіть можу зліпити. Поки що я одна працюю, допомагають діти. У Дніпрі складніше налагодити всі процеси, у майбутньому планів багато, хочемо більш масове виробництво запускати», – поділилася майстриня.

Познайомитися детальніше із зефірними роботами Світлани можна тут.

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись Жінка з Маріуполя освоїла нову професію та створює у Дніпрі зефірні квіти опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.

«На проєкт «Я – Маріуполь» минулоріч залучили 590 млн міжнародних інвестицій. Перший центр відкрили у Дніпрі. Звідси розширювали їх мапу. Маємо по Україні 21 такий хаб, – зазначив міський голова Маріуполя Вадим Бойченко. – Тут ми отримали співпрацю у соціальному, адміністративному, юридичному напрямках. Дякую за це очільнику міста та голові обласної військової адміністрації».

«Такі центри – це можливість для людей з Маріуполя отримати всю необхідну допомогу в одному місці. Разом з іншими наша організація робить свій внесок у цю справу. Надаємо непродовольчі товари. Через партнерів організували юридичні консультації для переселенців. Допомога буде продовжуватися», – запевнив Верховний Комісар ООН у справах біженців Філіппо Гранді.

Віднині при дніпровському хабі допомоги маріупольцям запрацював і побутовий центр. Тут можна підстригтися, попрати, висушити та випрасувати речі. А ще – звернутися до швачки із одягом, який потребує ремонту. Доступні й медичні послуги.

«Загалом у штаті 16 спеціалістів. Всі вони маріупольці. Це вісім машиністів прання, по двоє – швачок і перукарів, – розповіла менеджерка побутового центру «Я – Маріуполь. Турбота» Наталія Тарасенко. Пільговій категорії маріупольців послуги надаватимуться безкоштовно. Це пенсіонери, люди, котрі мають інвалідність, багатодітні родини, члени сімей загиблих».

Для інших переселенців є прайс-лист. Ціни, кажуть у центрі, доступні. Наприклад, 120 грн за жіночку стрижку, 150 – за прання пуховика чи пледа.

До вторгнення ворожих сил у Маріуполь Ірина працювала у тамтешній стоматології. Нині разом з двома колегами прийматиме пацієнтів у дніпровському центрі для переселенців.

«Наша стоматологічна клініка у Маріуполі розбита. Вона згоріла через пряме влучання. Фактично знищені і її філії. Фахівці розкидані по країні. Працюють і по таких хабах. Маємо надію, коли повернемося до Маріуполя, відновимо нашу стоматологію», – поділилася стоматологиня Ірина Смоляна.

На прийомі у пані Ірина її землячка. Майя з чоловіком виїхала з Маріуполя у квітні. З сумом вона читає новини про рідне місто. Про свою домівку знає, що стоїть без вікон, у батьківській хаті вже хтось оселився. До центру «Я – Маріуполь» приходить більше як за психологічною підтримкою.

«Раніше приходили сюди за продуктами. Ось відкрилася стоматологія. Вирішила навідатися зі своєю наболілою проблемою, – каже Майя. – Похід сюди – це більш психологічна допомога. Сюди звичніше приходити, бо і лікарі, і пацієнти тут пережили одне й те саме».

Працюватиме побутовий центр «Я – Маріуполь. Турбота» шість днів на тиждень. Неділя – вихідний.

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись У Дніпрі відкрили побутовий центр «Я – Маріуполь. Турбота» опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.

В окупованому місті й досі залишаються люди за різними причинами, але вони чекають на ЗСУ та вірять в Україну.

Минулоріч саме у цей день маріупольці відзначали народження рідного міста. Нині воно в окупації, а його мешканці розкидані по всьому світові. Ті, хто знайшов прихисток на Дніпропетровщині, зібралися на мирну акцію. У цю символічну для них дату вирішили нагадати – Маріуполь був, є та буде українським. Не змінять цього жодні псевдореферендуми.

У Головному управлінні розвідки МО України інформують, що окупанти готують організаційні заходи та намагаються створити хоча б видимість легітимності оголошених референдумів на тимчасово зайнятих територіях.

В окупованому Маріуполі планується проводити референдум так званими «комісіями» до складу яких входитимуть місцеві колаборанти, представники окупаційних адміністрацій і військові зс рф. Вони здійснюватимуть обходи будинків згідно зі складеними списками бажаючих отримати «гуманітарну допомогу». Місцевих мешканців переконують, що «назад дороги немає» і всім, хто брав «гуманітарку», доведеться голосувати.

В Маріуполі «штаб підготовки до референдуму» розгорнуто в одному з торговельних центрів. Його дії повністю координуються представниками партії «єдина росія».

Загалом, щоб уникнути ураження артилерією українських Сил оборони, всі центри підготовки до псевдореферендуму на окупованих територіях розміщуються в приміщеннях з великим зосередженням цивільного населення.

Задля ідеолого-пропагандистської обробки населення окупанти організовують низку заходів «військово-патріотичного виховання». Головна цільова аудиторія – місцева молодь, яка в більшості не виявляє інтересу до російської ідеології.

У місті Гола Пристань Скадовського району Херсонщини пройшов «молодіжний форум» під лозунгом «ми разом із росією». Для участі в ньому залучено учнів середніх та старших класів. В Маріуполі планує відкрити своє відділення всеросійська громадська організація ветеранів «бойове братство». ГО «ветерани десантно-штурмових підрозділів республіки башкортостан» звернулась до гауляйтера міста костянтина іващенка із проханням виділити приміщення для військово-патріотичного клубу «юний десантник – ратник» та дитячої навчально-тренувальної бази.

Щодо тих, хто вийшов на акції на підконтрольній теріторіїї України то у кожного, своя історія. Та трагедія у них одна на всіх. Вони втратили те, що будували все життя – дім і рідне місто.

Маріуполь – це Україна і жоден фейковий референдум цього не змінить. Маріупольці вірять в ЗСУ та у повернення до українського Маріуполя.

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись Маріуполь – це Україна: у великих містах відбулася акція солідарності опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.

“Ми ніколи не змиримося з тим, що робить російська влада. Маріуполь завжди був і залишиться українським. Ми тимчасово проживаємо у вашому місті з кінця березня, оскільки були змушені залишити свої будинки через постійні обстріли та бомбардування, що проводяться армією РФ. Дуже вдячні Дніпру та всім дніпрянам за притулок та безпеку, яку нам тут надали. Дніпро – фантастичний, але ми все одно мріємо повернутися до свого рідного міста на березі Азовського моря”, – розповіли мешканки Маріуполя.

За словами маріупольців, із 426 тисяч населення Маріуполя на початок війни, нині, за наявною інформацією, з різних причин у місті залишилось від 120 до 150 тисяч осіб. У Дніпрі приблизно 18 тисяч переселенців з Маріуполя.

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись У Дніпрі маріупольці провели мітинг проти проведення псевдореферендуму у їхньому місті опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.

Щоб допомогти своїм рідним, хлопці вирішили продавати лимонад, а отримані гроші віддавати батькам.

Рецепт «Мохіто» знайшли в інтернеті та розпочали приготування. Бабуся юних підприємців, Лариса Петрівна, з радістю підтримала їхню ініціативу.

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись В Дніпрі діти з Маріуполя продають лимонад опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.

-Вся Україна звертається до Заходу та світової спільноти із закликом врятувати військових із «Азовсталі». Ми всі маємо зробити все можливе для спасіння людей. Ми звертаємось до світових лідерів, до міжнародних та релігійних організацій, до ООН, UNICEF, Червоного Хреста, послів доброї волі. Стати гарантами безпечного зеленого коридору для всіх, хто зараз знаходиться на «Азовсталі». Потрібно евакуювати всіх поранених, усіх військових, а також забрати тіла загиблих воїнів. Ми знаємо, що ви можете це зробити. Захисники Маріуполя обороняють не лише за Україну, вони захищають усю Європу, – кажуть учасники акції.

Присутні тримали плакати з гаслами українською та англійською мовами. Вони пройшли Січеславською Набережною, скандуючи заклики на підтримку Маріуполя.

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись У Дніпрі провели патріотичну акцію на підтримку Маріуполя опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.

У Маріуполі залишились батьки жінки, які востаннє виходили на зв’язок 25 березня. Тато подзвонив дівчині і сказав, що її мама вийшла надвір і не повернулася.

“Ми не вірили, що буде війна. До останнього сиділи вдома. Але потім і там стало небезпечно: були обстріли, у нас закінчилася провізія, не було гуманітарної допомоги. Точніше, її просто не пропускали, тому що місто було взято у кільце”, – розповіла Яна.

Дівчина згадує, що готувати їжу доводилося на вулиці під обстрілом. Деякі чоловіки під час приготування їжі постраждали від уламків.

“Дітей ми тримали тільки у підвалі. Надвір виходили дорослі лише заради того, щоб приготувати поїсти. Чоловіки розводили багаття на дровах і готували у казанах кашу та супи”.

Виїхати з Маріуполя вдалося 21 березня.

“Це було дуже небезпечно, начебто дорога в один кінець. Дорогою до Бердянська було 13 блокпостів. З Бердянська у бік Запоріжжя також нарахували 13 блокпостів. Міст був підірваний, ми їхали полями. Було дуже страшно. У моєї дитини посивіла голова. Як я могла йому все це пояснити? Він на власні очі бачив трупи. Ми навіть їх переступали, щоби втекти. Тіла ніхто не прибирав, їх просто нема куди прибирати. Жителі Маріуполя самі закопують загиблих, щоби їх не розтягли собаки. На всіх подвір’ях Маріуполя викопано саморобні могили”.

Джерело: Суспільне

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись Історія переселенки з Маріуполя, яка виїхала до Дніпра опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.

Про це повідомила дніпрянка Ганна Шевченко на своїй сторінці у Facebook.

21 березня Влад Шабанець із кількома служителями церкви на своїй машині, заповненій хлібом, водою та памперсами, виїхав із Дніпра.

«До Маріуполя віруючі приїхали на семи машинах. Планували віддати продукти городянам, забрати рідних, взяти кого можуть у машини і повернутися. У місті їм довелося розділитись. Влад шукав маму та бабусю, які перебували у протилежній частині міста. Вже тиждень він не виходить на зв’язок», – написала Ганна.

У Дніпрі у чоловіка залишилися дружина та двоє дітей.

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись У Маріуполі зник дніпровський пастор опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.