Клуб “Тримайся за гриву”, який працює вже три роки, став прикладом успішного ветеранського бізнесу. Його створило подружжя – Милена та Олександр Тараненко, який після важкого поранення проходить тривалий шлях реабілітації.

Програма розпочалася зі знайомства з мешканцями клубу. Гостям показали коней різних порід, розповіли про їхні характери та навчили правильно доглядати за тваринами. Учасники вчилися чистити шерсть, копита, заплітати гриви, пригощати коней ласощами та дізнавалися, як правильно поводитися поруч із ними.

Не обійшлося й без кумедних моментів. Гуцульський кінь Женя вирішив не чекати на увагу гостей і самостійно вирушив на прогулянку територією клубу. А справжньою зіркою дня став 33-річний шотландський поні Кєша, якого свого часу врятували з-під обстрілів на Київщині. Попри поважний вік, він охоче демонстрував свою коронну стійку на задніх ногах, валявся у піску та залюбки спілкувався з людьми.

Учасники також дізналися, чим відрізняється звичайне спілкування з кіньми від іпотерапії. За словами співвласниці клубу Мілени, ці поняття часто плутають, хоча вони мають різне призначення.

“Не кожна взаємодія з конем є іпотерапією. Спілкування, догляд і контакт із твариною допомагають людині заспокоїтися та відновити емоційну рівновагу. Натомість іпотерапія – це окрема методика реабілітації верхи, яка проводиться за участю фахівців і спрямована на фізичне відновлення людини”, – пояснила Мілена.

Під час їзди температура тіла коня на 1,5-2°C вище за людську, що забезпечує глибокий прогрів м’язів. Ритмічні рухи тварини передаються вершнику, імітуючи ходу людини – це допомагає розслабити спазмовані м’язи та “включає” в роботу навіть ті ділянки, які зазвичай не задіяні.

“Є приклад власної родини, мого чоловіка Сашка. У нас є власний кейс відновлення. По-перше, ми такий досвід іпотерапії почали впроваджувати з 2014 року, приїжджали його друзі, побратими. Сам чоловік любить коней, він відволікається з їхньою допомогою. Навіть у госпіталі, після коми, коли він почав вже потроху відновлюватися, він просив лікарів: “Відпустіть мене додому, мене вилікують коні і собаки”, – розповідає Мілена.

За словами співвласниці клубу, далеко не кожен кінь підходить для такої роботи. Тварини проходять тривалу підготовку, мають бути спокійними, здоровими та почуватися комфортно. Лише тоді вони можуть допомагати людям на шляху до відновлення.
Одним із учасників заходу став молодий ветеран Олександр, який втратив ногу під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку. Після поранення він пройшов лікування, реабілітацію та протезування, а згодом відкрив для себе заняття з кіньми. Каже, вперше спробував таку взаємодію ще під час реабілітації в центрі Superhumans, а тепер із задоволенням використовує кожну можливість побути поруч із тваринами.

“По-перше, це круто. Це розслабляє. Нові емоції: катаєшся на конях, за ними доглядаєш. Це просто заспокоює. Навіть сказали, що можна до річки пройти, що вони заходять у воду – це буде дуже круто. Це просто відпочинок, ти повністю відключаєшся від того, що пройшов. Кілька годин повного релаксу. Сьогодні я вже доглядав за поні, чухав його, годував. Нам роздали папірці з іменами коней, на яких будемо кататися. Мені дісталася Тіффані — ось ця біленька”.

Перед тим як учасники сіли верхи, інструкторка кінного клубу Ольга провела детальний інструктаж із безпеки. Вона розповіла, як правильно пригощати коней, чому не варто підходити до них ззаду та якої дистанції потрібно дотримуватися поруч із твариною.

“Якщо коня щось раптово налякає, він відіб’є ззаду – любить він тебе чи ні, це просто рефлекс. Тому техніку безпеки треба поважати”, – наголосила Ольга.

Після інструктажу учасники змогли покататися верхи, поспілкуватися між собою та провести час у спокійній атмосфері. Для багатьох цей день став можливістю хоча б ненадовго відволіктися від пережитого, відчути підтримку та отримати нові позитивні емоції.
Саме заради таких моментів, говорить керівник Дніпровського районного осередку ГО “Захист держави” Анастасія Самойленко, і проводять подібні зустрічі.

“По-перше, ми побачили ставлення учасників до цього заходу. Вони спочатку всі так стояли, не підходили. А потім почали взаємодіяти. І знаєте, що цінно було сьогодні? Я почула слова ветерана, який сказав: “Мені 36 років, я отримав дуже важке поранення, але сьогодні, дякувати Богу, я стою тут і добрався до коней”. Я зрозуміла, що ми робимо важливу справу для наших ветеранів, для військових, для захисників. Заради таких моментів ми й надалі будемо влаштовувати подібні активності”, – пояснила Анастасія Самойленко.

Терапевтичний захід організували Дніпровський районний осередок ГО “Захист держави” спільно з Ветеранським простором “Титани”.

dnepr.com

Запись Прогулянки верхи: як у Дніпрі допомагають ветеранам відновлюватися опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.

Переміщення у новий простір, де все — інше: запахи, люди, архітектура, мовне середовище — буквально змушує наш мозок прокидатися. Змінюючи контекст, ми змінюємо мислення. Людина, яка прокидається не у своїй квартирі, а у будиночку біля океану чи гірському шале, має шанс знову почути себе, відчути тіло, помітити деталі, які в рутині залишаються непоміченими.

Це не втеча від проблем — це створення простору, у якому є місце для нових думок і рішень. У психології цей ефект називають «перериванням патерну»: ми ніби перерізаємо петлю повторюваних дій, емоцій та реакцій.

У подорожах eсе набуває сенсу. Навіть проста прогулянка невідомим містом може перетворитися на медитативну практику. Ви більше не автоматично рухаєтеся знайомим маршрутом, а уважно стежите за кожною вивіскою, слухаєте мову людей, вдивляєтесь у мозаїку на фасаді будинку чи пахощі кави з маленького кіоску. Це і є практика усвідомленості — бути тут і зараз.

Відомий психотерапевт Джон Кабат-Зінн, автор методу MBSR (усвідомлене зниження стресу), зазначав: практика mindfulness — це не лише медитація у тиші, а й здатність бути присутнім у повсякденному досвіді. Подорожі сприяють цьому якнайкраще.

Мандрівки за межі міста — у гори, до озер, на морське узбережжя — мають доведений позитивний ефект на психічне здоров’я. Контакт із природою знижує рівень кортизолу (гормону стресу), нормалізує пульс, покращує настрій. Дослідження, проведені в Японії (Shinrin-yoku або «лісові ванни»), доводять: навіть кілька годин у лісі суттєво знижують тривожність.

Не дарма після вигорання або пережитої кризи люди мріють про Ісландію, Карпати, Швейцарію чи джунглі Амазонки — підсвідомо ми шукаємо відновлення там, де є простір, спокій і вода.

Один із найпотужніших терапевтичних ефектів тревелу — це зустрічі з людьми. Це може бути коротка розмова з місцевим продавцем фруктів, новий друг у хостелі або сусід по сидінню в потязі. Такі контакти позбавлені «старого контексту»: вас не знають як «менеджера», «маму», «жертву розлучення» чи «вигорілого студента». Ви просто людина — тут і зараз.

Це звільняє. Дає змогу на мить забути про ролі й подивитися на себе з нового боку. Часто саме в таких розмовах ми чуємо те, чого давно потребували, але не могли отримати вдома.

У багатьох культурах подорож символізує етап переходу — від одного стану до іншого. Це і ініціація, і прощання з минулим, і формування нової ідентичності. Людина, яка повертається з подорожі, вже не та сама. Вона ніби отримала новий досвід, ресурс, іноді — нове ім’я для себе самої.

Символічні «подорожі до себе» — тема безлічі фільмів, книг, курсів. Вони резонують, бо вказують на глибоке внутрішнє прагнення: змінитися, зцілитися, зрозуміти, хто ти є насправді.

Для когось найкраща терапія — це сонце, пальми та all inclusive. Для іншого — самостійний трекінг через Альпи з наметом. Але є кілька загальних порад:

Обирайте місце, яке відгукується емоційно.

Уникайте поїздок «за компанію», якщо відчуваєте, що вам потрібна тиша.

Не намагайтеся «вичавити максимум» — дозвольте собі просто побути.

Не плануйте кожну хвилину — спонтанність теж лікує.

Дедалі популярнішими стають подорожі з конкретною метою: ретрит-тури, творчі виїзди, гастрономічні маршрути, тури мовного занурення, експедиції в рамках наукових чи екологічних проєктів. Ці формати тематичні до теми статті, адже не просто розважають, а й трансформують.

Така поїздка — це не лише про зміну ландшафту, а й про зміну внутрішнього стану. Наприклад:

Йога-тур у Грузію може допомогти повернутися до тіла після затяжного стресу.

Ретрит у тиші — впоратись із тривожністю.

Паломництво у священні місця — переосмислити втрату або кризу.

Головне — розуміти, для чого вам ця подорож, яку внутрішню потребу ви хочете задовольнити. І тоді поїздка стане справжнім ресурсом, а не втечею.

Важливо не лише мандрувати, а й «приземляти» досвід, який отримали. Як?

Вести тревел-щоденник і перечитувати його вдома.

Друкувати фотографії й створювати власні міні-альбоми.

Ділитися історіями з близькими, які готові слухати.

Впроваджувати нові звички — наприклад, прогулянки на світанку, які відкрили для себе у Львові чи на Сицилії.

Це допомагає зберегти «ефект терапії» у буденному житті. Бо насправді, подорож — не втеча, а новий старт.

Джерело: rayon.in.ua

Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel

Запись Як подорожі допомагають емоційному відновленню опубликована здесь - Dnepr.com - Головний портал новин Дніпра.