З одного середньостатистичного українця-вірянина можна заробити 70 тисяч гривень. Про це йдеться в програмі ‘Території обману’.
Так, в середньому за кожні хрестини церква отримує 300 гривень, поховання обходиться близько в 1100 гривень. На вінчання українці витрачають 700 гривень. Можна додати, ще хрещення авто – 100 гривень.
Крім того, під час 12 великих церковних свят вірянин витрачає десь по сто гривень на свічки, великодні аксесуари, інші церковні дрібнички та пожертву. Якщо помножити загальну суму перерахованого на 56 років (74 роки – середня тривалість життя українця мінус 18 років до повноліття), то виходить церква заробить з одного українця 69 тисяч 400 гривень.
При цьому парафія в селі може приносити близько 3500 грн – наприклад, якщо парафіян близько 700 і кожен 4 рази на місяць хоча б по 5 гривень дає ‘на храм’. Якщо ж це місто, а значить більше вірян, то тут за місяць священик може назбирати значно більше.
Наприклад, середня парафія – 1500 людей, – при умові, що кожен скидається хоча б по десятці, по мінімуму може приносити 15 000 гривень. Тому священики готові битися за своїх парафіян. І для одних це справа віри, а для інших лише заробіток. Тому церковники вдаються навіть до того, що купують собі посади.
‘В нас все продається і купується – сан, приход, нагорода’, – заявив першим на всю Україну отець Юрій. За його словами, за це його вигнали з храму в селі Вільшанка і тепер не пускають навіть у церковний двір.
Отець Юрій повідомив, що ціна питання отримати церковне місце зовсім не захмарна. Наприклад, щоб стати священиком, збирати довго не треба. ‘500-600 доларів звичайно’, – говорить церковник, додаючи, що це середня ціна. Звичайно, каже отець Юрій, у маленькому селі духовним наставником можна стати і за 100 доларів . А у великих містах, як: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Львів, доведеться викласти навіть і тисячу доларів.
‘Я з 13 років в церковних справах’, – говорить отець. А от колишній випускник семінарії Олександр провчився там кілька років і кинув, бо не захотів ставати священиком. Він теж знав, що комусь доводилось платити за сан, але коли дізнався, що в церкві існує посадовий рекет, зовсім зневірився.
‘Тут закони як скрізь, як у будь-якому суспільстві – священик – пил на чоботях єпископа’, – повідомив Олександр. За його словами, ієрархія фактично як в армії. Священик – це як рядовий, а над ним стоїть капітан – це благочинний.
‘Благочинний у маленьких містах дуже вигідна посада’, – додав Олександр. І якщо він щось просить виконати, наприклад поділитися грошима, відмови від священиків не приймаються. Над капітаном головує полковник, а от у церковному миру над благочинним – єпископ.
‘Уявіть – полковнику треба будувати дачу, спробуй відмовити, так само благочинний не зможе відмовити єпископу’, – каже Олександр. Ну і остання паралель – між генералом і патріархом. ‘Схеми ті ж самі що і скрізь – як і в будь-якому чиновницькому апараті’, – підсумував Олександр.
Джерело: ТСН
Dnepr.com
© 2000-2024 Dnepr.com
