Останнім часом все частіше з’являються переклади маловідомих у нас, але вельми популярних у світі авторів з різних, екзотичних для “традиційного” тлумачення літературних регіонів. Наприклад, з Канади і Швеції, Туреччини та Норвегії. У такий спосіб письменницька мапа світу стає для нашого читача більш повною і відкритою. Хоч виявляється, що попри незвичність “сюжетного” антуражу, “жанрове” розмаїття у даному випадку доволі передбачуване, бо єднають авторів ті самі теми, що й всюди – пошуки себе, трагічне минуле, бажання відрити щось нове у буденному сьогоденні, пише segodnya.ua
Торґні Ліндґрен. Пьольса. – Видавництво Анетти Антоненко, 2019
Від самого початку цієї пригоди, роман, написаний найуспішнішим автором Швеції, можна зарахувати до жанру дорожньої історії. З іншого боку, з уваги на те, що, за сюжетом, мандрівний торговець одягом та місцевий шкільний вчитель, яких звів разом випадок, вирушають на пошуки досконалої пьольси, книгу можна так само зарахувати до кулінарного детектива. І хоч при цьому варто пояснити, що загадкова пьольса – це традиційна шведська страва з подрібненого м’яса та овочів (“- Вона тане на піднебінні і язиці, – завважив Роберт Мазер. – У Мекленбурзі ми називали цю страву зельцем. Пьольса – найвишуканіший зельц, який я коли-небудь куштував у житті”) але роман виявляється більш глибоким і психологічно напруженішим чтивом, ніж опис незвичайного гастрономічного туру. Нехай навіть іноді він нагадує безсмертний твір Ярослава Гашека, а його герої у своєму епікурейському красномовстві – бідолашного Балоуна. “Доки Лінда неуважно гортала його записи, він розповів їй про свиней, яких вирощували за часів Сталіна, Черчилля і Пера Альбіна Ганссона, про кишки, білі від смальцю, про ковбасний фарш, який вимішували руками і який був такий масний, що товщ з нього аж скрапував – зайве навіть було вдягати взимку рукавиці, щоб захистити руки від холоду”. Утім, події відбуваються наприкінці 1940-х, коли віддалені села на півночі Швеції, знані величезною кількістю рецептів пьольси, потерпають від туберкульозу. І мандрівка наших героїв виявляється небезпечною пригодою, в якій її учасники з часом розуміють, що їхні пошуки – це гра зі смертю, оскільки шукають вони щось більше за рецепт екзотичної страви.
Стівен Гайтон. Соловей не дасть тобі заснути – К.: Нора-друк, 2019
Війна не відпускає героя цього захопливого роману протягом усього життя. Маючи бойовий досвід з Афганістану, він, американський вояк з грецьким корінням, навіть у мирному житті, прибувши на Кіпр для реабілітації, продовжує свій нерівний бій. Звісно, у мареннях, але для читача вони надто реалістичні. “На світанку рота виступила в долину, рухаючись дорогою, занадто вузькою для бронетранспортерів, бо по обидва боки”. Звичні кошмари, кохання до турецької журналістки, яка так само зазнала у житті поневірянь – усе це контрастує, зблискує яскравими флешбеками і нарешті завершується трагічним інцидентом. В результаті наш герой змушений тікати до колись популярного греко-кіпрського курортного містечка, покинутого після турецького вторгнення у 1974 році. Там він приєднується до громади вигнанців, загубленої у руїнах, потонулих у заростях. Здавалося, тут він міг би нарешті знайти спокій і умиротворення, зцілившись і закінчивши власну війну з примарами минулого, але комусь явно не до смаку ця ідилія посеред руїн. Наслідки воєнного минулого даються взнаки навіть у цьому раю для вигнанців.
Мері Ловсон. По той бік мосту. – Х.: Фабула, 2019
Життя канадської родини у цьому романі описане начебто пасторальне, мирне і безхмарне. Діти граються в ножа, матері дивляться серіали на щойно проведеному в їхні краї телебаченні, батьки пораються або на фермі, або в крамниці. Зокрема герой роману – сімейний лікар, але його син обирає власний шлях, І мало кому відомо, що, крім щоденного життя-буття і довколишніх злиденних резервацій, у світі існує ще дещо, що цілком символічно знаходиться “по той бік мосту”. Звідти у серпні 1942 року почали приходити телеграми. “В Артура стиснулося в шлунку, коли він дізнався новини, й обпекло соромом від полегшення, яке він відчув, коли виявилося, що з Карлом усе гаразд, що це Ерік і Ґюнтер загинули. Воюючи за Канаду, країну їхнього народження. Вони нарешті поїхали з Англії, всі хлопці зі Струана разом, у складі десантних військ Королівського полку Канади, приземлилися на березі порту міста Дьєппа, окупованого німцями, й Ґюнтера з Еріком було вбито, щойно вони ступили на землю”. Тож як склалася подальша доля цієї родини, можна дізнатися з чергового роману відомої канадської авторки, в якому на читача чекає і захопливий сюжет, і яскраві образи, і майстерна оповідь, глибокий психологізм якої не відпустить до самісінького фіналу.
Дж. Фоєр, Д. Тьюрас, Е. Мортон. Atlas Obscura. Найдивовижніші місця планети. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019
У цьому фундаментальному і водночас екзотичному виданні нам пропонують зійти з второваної туристичної стежки, і дізнатися, можливо, про ще неходжені, маршрути. Загалом автори проекту Atlas Obscura зібрали під однією обкладинкою понад 600 незвичайних, дивних, невідомих, містичних, вражаючих, дивовижних, цікавих місць на Землі – природних і рукотворних – з усіх континентів. Серед них Печери царя Седекії в Єрусалимі; Соляна людина з Чехрабаду; баобаб в ПАР, в якому міститься цілий паб на 15 осіб; “Брама Пекла” в Туркменістані; село в Іспанії, де проходить щорічний фестиваль стрибків через дітей; кладовище кораблів в Бангладеш; печери світлячків в Новій Зеландії; Кольська надглибока свердловина в Мурманської області – найглибша в світі; гігантська голова Леніна в Улан-Уде; Музей холодної війни в бункері в Оттаві і багато-багато іншого. А ще “Акустичні дзеркала” у Ґрейтстоні, Гайґейтське кладовище, фонтани-жартуни палацу Гельбрунн, таємні ліонські коридори, шпигунська станція Тойфельсберґ, курорт-привид Вароша. У кожного місця є опис і фотографії, а також вказані координати – щоб всі бажаючі могли дістатися і побачити вподобане диво своїми очима. Замислена і зроблена ця книга так, що буде цікава всім, незалежно від віку, статі, місця проживання, посади і схильності до подорожей.
Ю Несбьо. Кров на снігу II. Ще більше крові. – Х.: Фоліо, 2018
Головний герой бестселеру про доброго найманого вбивцю-невдаху, продовження якого пропонує харківське видавництва, завжди був невловно схожий на всіх негативно-позитивних персонажів світової класики одразу – він Леона Кіллера до Бетмена, не минаючи Квазімодо. Нагадаємо, що у першій частині цієї історії шеф замовив йому вбивство власної жінки, але бажаного гепі-енду в “ніжного вбивці” не сталося. То що нам приготував вже цього разу відомий норвезький автор детективів, рокер і брокер, якого вперто порівнюють зі Стігом Ларсеном? “Щось мене поторгало. Точніше, хтось. Обережно – не так, щоб розбудити, а лише для того, щоб переконатися, чи є хтось під рясою. Я зосередився, намагаючись дихати рівно. Ймовірно, я ще маю шанс, якщо вони не помітили, що я не сплю. Я сягнув рукою до стегна і аж тут усвідомив, що пістолет — у піджаку, який я повісив на огорожу вівтаря. Як на професіонала, доволі бездарно”.
