Кілька років тому Україна ніби вступила до великого історичного університету. І ми разом з нею. Майже щодня нам доводиться розвязувати непрості задачі та складати іспити з різних предметів. Інколи екстерном. Один з таких останніх іспитів повязаний із долею чудової книжки Майя та її мами.
Так вже сталося, що невинна презентація на львівському Форумі видавців стала для прогресивного українського суспільства черговим випробуванням на істинну належність до цивілізованого світу, до світу, де людина як така, її щастя, гідність, добробут є центральними поняттями. Належність не тільки за відповідністю законодавства та деклараціями, а й за духом.
Сама історія книжки гідна окремого оповідання. Кілька днів тому засновники видавництва Видавництво (завдяки якому і побачила світ чудова дитяча україномовна книжка про різні родини) повідомили про отримання листа від кількох регіональних громадських організацій. Ці організації вимагали від видавців та авторки книги Лариси Денисенко скасування презентації на Форумі, посилаючись, як це повелося в подібних ситуаціях, на захист традиційних цінностей. Вони пообіцяли вжити ‘самотужки всіх можливих заходів’ щодо всіх, хто є причетним до видання книги. Юристи видавництва класифікували отриманого листа як погрози.
Розмаїтість проти одноманітності, свобода проти терору, права людини проти диктатури такі конфлікти могли б стати основою сюжету історії про долю книжки Майя та її мами. В ній йдеться про цілих 17 типів різних українських родин, лише в одній з яких дві мами. Авторці книги, ілюстраторам та видавцям вдалося у дуже простій та яскравій формі розповісти дітлахам про те, яким неоднаковим та строкатим є українське суспільство. Суспільство, в якому кожна дитина має право на головне на щастя. І на якісні книжки українською мовою, яких нам все ще сильно бракує.
Маючи за плечима досвід участі в 5 ЛГБТ-прайдах (3 в Києві та 2 в Одесі), можу запевнити, що будь-які прояви агресії та насильства стосуються не тільки окремих учасників окремих історій. Врешті-решт це наша згода чи не згода жити в суспільстві, де існує дискримінація як така, де соціально прийнятне будь-яке насильство за особистими переконаннями, де тисячі людей мають щодня боятися за своє життя і здоровя тільки тому, що вони є тим, ким вони є.
Мене тішить, що з кожним роком негативна реакція на такі прояви агресії та насильства стає більш масштабною. Шкода тільки, що ми досі не маємо гучних випадків реальних правових наслідків для тих, хто є джерелом цієї агресії. Хочеться вірити, що найближчим часом ми подолаємо цю сходинку до правової захищеності громадян. Адже ніщо так не стимулює насильство як безкарність. І ніщо не виглядає таким плювком в обличчя барвистій та розмаїтій українській спільності як намагання встановити відповідність між поняттями українець, український громадянин, український патріот та якимись параметрами типу традиційна родина, біла раса, правильне етнічне походження. Проїдьтесь по фронтовій передовій і ви знайдете там абсолютно різних українців та українок. Будь-якого етнічного походження, з різним відтінком шкіри, різної сексуальної орієнтації, з різними особистими історіями. І кожен з них гордий бути українцем і готовий заплатити за це високу ціну. Кожний з них хоче бути щасливим в свої країні, в своїй родині.
Про це і книжка Майя та її мами – книжка, яка вчить нас не боятися бути тими, ким ми є, і сприймати інших такими, якими вони. В межах чинного законодавства, звісно. Але про законодавство діти прочитають в інших книжках в тих, яким ще належить народитися у талановитих книжкових мам і тат.
Нам так потрібні книжки, які змінюють нас. Які вчать нас бути кращими, ніж ми є.
Аліса Пивоварчик
Dnepr.com
