Перебувати в окупації страшно, виїжджати з неї – моторошно, а чути новини про рідні околиці – боляче. Втрачати близьких та друзів – нестерпно. Єдине, що лишається – сподіватися на повернення та вірити у якнайшвидшу Перемогу. Про це Відкритому розповіла переселенка з Херсонщини Юлія Соценко.
“Я жила в Олешках, до нас ворог зайшов у перші ж дні війни, і ці жахи я не забуду ніколи. Зважились виїжджати через три місяці життя в цьому пеклі. Разом з 13-річною донькою подолали 36 блокпостів. Це було дуже страшно. Для окупантів придумали легенду, що їдемо до бабусі. Перевіряли все, запитання різні ставили. Але нам це вдалося подолати. Прибувши у Дніпро, донька ще місяць не могла вночі спати, лише під ранок засинала. Боялась, що ось-ось почнуть бомбити, як це було у нас на Херсонщині після першої години ночі. Адаптуватись до нових умов, обставин, життя було дуже складно. Страшно й болісно було після того, як підірвали Каховську ГЕС. Моя вулиця поплила, а кладовище, де поховані батьки – повністю змило водою”, – розповідає Юлія Соценко.
Джерело: opentv.media
Посилання на наш Telegram-канал: dneprcomchannel
